Бібліовісті

Рубрика «Літературна Україна:ексклюзивне інтерв’ю» 31

Подробности

Опубликовано 11.06.2021

 

Ідея нової рубрики Харківської обласної бібліотеки для дітей «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» виникла під час карантину як нагальна потреба часу. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. Маємо на меті познайомити вас, любі наші читачі, з літературними особистостями України.

 

 Сьогодні нашим співрозмовником стане українській письменник, ветеран АТО Віталій Запека. З ним ми поговоримо про літературний процес та творчість на війні, і про те, як фотограф перетворився на письменника.

Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.

В 16 років вирішив жити цікаво. Через тиждень по студентському поїхав з Полтави на Урал. Здійснив трьоденний перехід горами з Європи в Азію. Під враженням від тієї подорожі зрозумів, що додумався до чогось гарного. З того часу намагаюся жити та працювати цікаво. Займався лише тим бізнесом, який приносив задоволення. Вивчав фотографію, досяг успіхів як фотохудожник. Мандрував.

Що Вас надихає на Вашу творчість?

Писати не думав. На війну взяв з собою фотоапарат. відчував свою причетність до історії. За три роки своєї війни зробив близько 10000 знімків. Служив, як всі. Просто додатково до своїх обов'язків знімав все що бачив. Знаю, що зараз мої знімки в кількох музеях та в держархіві України з приміткою "зберігати довічно". Деякі знімки викладав у фейсбук. Читачі вимагали пояснень. Було дивно бачити, що пояснення мали більше лайків ніж фото.

А як Ви почали писати Ваші тексти? Як вони йшли до читачів?

Поступово з'явилися тексти без фотографій. Спочатку нариси, розповіді. далі почав писати романи. На війні не лише стрілянина та бабахи. Ще є побут, чергування на позиції. Тобто є можливість подумати. далі вже питання техніки щоб записати. Романи писав для себе. Не планував друкувати. Саме тому легко знищував. Якщо був для цього настрій або не подобалося. Загалом знищено мною два романи та одна казка. Хоча "рукописи не горять". Нещодавно знайома прислала мені один з рукописів. Я їй давав почитати. Не знаю, що з ним зроблю - наразі не маю часу щоб почитати який він і чи має право на життя. Часу не маю катастрофічно. До часу я жадібний. Щоб доба була довшою прокидаюся щоранку о 4-й. Практично майже всі книжки надруковані не завдяки мені, а всупереч. "Героїв, хероїв та не дуже" написав ще в 2017-му році. Якби Дніпровський національний академічний театр не замовив мені п'єсу про АТО, то й досі рукопис лежав би в папці комп'ютера. З "Цуцик" схожа історія. Видавництво, після того як надрукували мій фотоальбом з розповідями та в двох збірках мої розповіді, відстежували мене у ФБ. Знали, що пишу новий роман. Зазвичай я після написання намагаюся забути, викинути з пам'яті. Щоб з часом редагувати як чужий твір. А після останньої крапки "Цуцик" отримав емоційний зрив. Через годину мене трусило, морозило, температурило. Два тижні не міг вилікуватися. а остаточно одужав десь через 1,5 місяці. За цей час виявилося, що видавництво "виманило" рукопис і я вже повністю долучився до видавничого процесу. Все трапилося неймовірно швидко. 31 березня остання крапка, а 21 травня на Книжковому Арсеналі вже тримав книжку в руках. "Полінку" написав на війні. Народилася онука. Я не знав чи повернуся живим. Хотів зробити їй подарунок. Уявив що повернувся живим, що онука підросла до 4-х років. Як ми будемо бавитися, балуватися, вчитися і т.д. Неймовірно добра та смішна книжка. Надіслав почитати товаришу, той показав видавництву "Віват". Як я вмовився, сам не розумію. До неї малювали ілюстрації. Книжка мала вийти весною 2021. По "Полінці" написав кіносценарій, просто з-за того що було цікаво опанувати щось нове.

Що читачі можуть взяти собі з Ваших текстів?

Важко визначити власну пріоритетність серед своїх творів. Вони всі різні. "Цуцик" добра, гуманна книжка, хоча і стосується війни. Не даремно визначив як "антивоєнний роман". Війна - то зло, лихо. Я хочу, щоб з війни, після Перемоги, ми, українці з того лиха вийшли чистішими, добрішими, кращими. "Полінка" надто особиста. "Герої, херої та не дуже" "для згадати того, щоб згадати дух, атмосферу початку війни, для поржати і для подумати". Наразі головним своїм романом вважаю "Абсурд". Написав його ще в 2016-му році. Інтелектуальний роман. В ньому бавився, ховаючи за думкою думку. Потужна річ, у дечому виявилася пророчою для нашої країни. "Абсурд" вже сам хочу друкувати. У 2021 віддам видавництву. Якийсь виняток. Інші романи лише почав перекладати з ворожого язика на мову.(Був примусово окацапчений, але після війни почав відновлювати солов'їну). На ворожій не хочу друкувати ні слова. Щоб наші вороги потім через мене не сперечалися, як за мого земляка Гоголя, що це "великий російський письменник". Перекладу, а там побачимо чи друкуватиму. Взагалі вважаю, що письменник має писати скільки пишеться. але його святий обов'язок надрукувати якомога менше книжок. Це якось стимулює, не дозволяє графоманити.

Яких письменників Ви можете порадити - закордонних та вітчизняних? Що саме з їх творчого доробку і чому?

Все життя читав "запоєм". Іноді кожного дня по новій книжці. Але зараз не маю можливості писати. Чужий стиль може перейти на мій твір. Тому після "Абсурду" хочу зробити паузу і поновити свої знання в укрсучліті та в світовій літературі. От тільки буду більш перебірливим, ніж раніше.

Що Ви пишете зараз? І які плани у Вас на майбутнє?

Моє "улюблене" питання від журналістів. Ще дуже полюбляю читати відповіді письменників на нього. Як правило: "та я таке зараз геніальне пишу, що всі офігіють!". Насправді хочу жити й працювати щоб мені було цікаво. Зараз цікаво писати. Пишу. Якщо завтра захочу повернутися до фотографії, то покину письменництво й буду фотографувати - вже переконався. що не можу віддаватися одночасно двом своїм захопленням.

Що я можу розказати про себе? Запека Віталій Леонідович. Народився у 1967, м. Полтава. Магістр, Полтавський педагогічний університет. За війну маю кілька нагород. В літературі нагород поки що не маю. В 2020 році номінували на Шевченківську премію. Спілка письменників та "видатні" літературні діячі здійняли ґвалт, написали проти мене колективні листи в дусі совка (не читаючи "Цуцик"). Деякі підписи виявилися підробленими. Їх обурило, що я потрапив до довгого списку премії, а вони або не втрапили навіть до номінації, або не потрапили до довгого списку. По кількості відгуків від читачів "Цуцик", певно, потрапив до Книги рекордів премії (якщо така існує). Мені здається що цей роман став народним.

Красно дякую Вам за розмову!