Бібліовісті

Рубрика «Літературна Україна:ексклюзивне інтерв’ю» 30

Подробности

Опубликовано 26.05.2021

Ідея нової рубрики Харківської обласної бібліотеки для дітей «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» виникла під час карантину як нагальна потреба часу. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. Маємо на меті познайомити вас, любі наші читачі, з літературними особистостями України.

 

 

 

Сьогодні нашим співрозмовником стане вже майже пенсіонер за віком, але молодий дитячий письменник Сергій Озанік. З ним ми поговоримо літературу та письменство.

Як Ви прийшли до літературної творчості? З чого починали?

Писати вірші почав ще у 5 років. Скоріш це була спроба римувати слова. Тривалий час вважав себе поетом, доки в школі не прочитав Маяковського. Отримав естетичний шок. Ранню поезію цього митця вивчив на пам’ять. Пам’ятаю й досі. Творчість інших поетів, яких вивчали в рамках шкільної програми якось не лягла мені на серце. Кажу чисту правду. Хоча, ще одного з «шкільних» авторів можу позначити окремо – це Михайло Свєтлов. Тоді я й не здогадувався, що є Саша Чорний, Анна Ахматова, Бродський, Вертинський, Гумільов.

 

 

 

А творчість такого генія, як Висоцький була й зовсім, начебто в іншій реальності. Я хочу відразу пояснити, свій вибір. Мене приваблює в творчості цих авторів ритміка, естетика, виразність образів, несподіваний підбір рим, інколи геніальна простота слова, інколи фантастичне подання думки, сама «архітектура слова». Як Ви розумієте у цьому переліку не має й згадки про те, що творчість деяких з них є зразком «радянської поезії». Звичайно ж, цей перелік авторів не повний. Просто ці поети, що відразу ж спали на думку. А найвидатнішим з них я вважаю Йосипа Бродського з його нескінченними, як дорога в тумані строками та римами, як позначки кілометрів пройденого шляху. Як Ви розумієте поетом, після вивчення віршів Маяковського, я не став. Хоча деякий час намагався. В моєму списку не має українських поетів, бо українську мову на той час я просто не знав. Зараз в рівній мірі можу додати до цього переліку й Ліну Костенко. Й не тільки за геніальність поетичного слова, виразність образів, а й за та актуальність її поезії.
Після школи я спробував піти навчатися на кінорежисера. Однією з умов для вступу до інституту кінематографії була така: проходження творчого конкурсу. Потрібно було подати якісь свої літературні твори: поезію чи прозу. Мої вірші не пройшли цей рубіж.

Це Ви говорите про віршоване слово, а чи пробували Ви писати прозові твори?

Чи були у мене рані спроби писати прозу? Так, звичайно ж. Не виходило. Спробував писати фантастичні оповідання – не вистачало фантазії. Можливо не було про що казати. Хоча, бажання писати не пройшло. Просто відклав цю справу в сторонку – до кращих часів. Я не зовсім попрощався з поезією. Хочу написати декілька віршів для малечі. Дещо писав спеціально для онуки. Це особисті вірші. Один «Як папужки заблукали» написав для широкого кола маленьких читачів. Зараз йде робота над ілюстраціями до цієї історії.

Які літератори вплинули на Ваш творчій шлях? І які автори улюблені?

В школі зі шкільної програми я майже нічого не читав. Потім, коли мені було років 25, спробував перечитувати. Дуже сподобався Чехов. Хоча зараз його творчість вважаю неактуальною. Позаминулий вік. Але сам стиль написання! Стислість подання думки! Це щось неймовірне! Один з кращих «володарів слова». Сподобався «Ідіот» Достоєвського. Від іншої творчості цього автора не в захваті. З творчості Л. Толстого виділяю тільки «Кавказький цикл». «Войну и мир» не переношу. Мені не подобаються великі романи. Хоча є виняток: романи В. Гюго. З українських авторів тільки зараз трохи прийшов до сприйняття Івана Франка. Можливо, це пов’язано з моїм доволі запізнілим вивченням української мови. Хто є моїми улюбленими письменниками? Їх багато, але окремо виділити хочу чотирьох: Андре-Марія Ремарка, Джека Лондона, Роберта Шеклі та Рея Бредбері. Якось мені довелося трохи зменшити свою бібліотеку. Здійснював переїзди в Дніпро, потім до Києва, зараз живу у Львові. Книжки дарував. Цих авторів залишив. Чому саме їх? Дуже подобається їх стиль написання, легкість читання, несподіваність й гострота сюжету. Вчуся писати, як вони. На першому місті – незрівнянний Джек Лондон.

Які події вплинули на Ваше життя та посприяли Вашому перетворенню на літератора?

Розпочати доведеться здалеку. 1979 рік. В той час вже почалася афганська війна. Я підсвідомо сприйняв її, як відверту агресію зі сторони Радянського Союзу. Підкреслюю слово «підсвідомо», бо для повного освідомлення цієї трагедії просто не був готовий. Загинути в Афгані не хотілося. Тому, так й не спробував здійснити наступну спробу стати кінорежисером, я вирішив піти вчитися на інженера-механіка (в інституті була військова кафедра).
Те, що я став за основною спеціальністю механіком не жалкую. Можливо тому, що мені пощастило займатися «елітною складовою цієї професії». Спочатку це була робота пов’язана з прецензійним обладнанням, а потім з космічною технікою.
В період навчання в інституті разом зі своїми друзями став займатися дискотекою. Це був значний творчий період мого життя. Писав сценарії до «тематичних програм», проводив весілля та різноманітні розважальні вечори. Трохи пізніше грав у КВК. Теж писав сценарії.
З початком 90-х стало не творчості. Чим я був зайнятий? Подався в приватний бізнес.
Вже у 50-річному віці потрапив на роботу до Києва, бо так склалася доля. Вивчився на еколога. Працювати довелося в організаціях, які мали статус наукових. Науки, як і справжніх науковців зустрів там доволі мало, але писати наукоподібні «твори» довелося. Кажу про це відверто й не буду кривити душею. Писав українською за допомогою словника й знову потрохи «вивчав» мову. Через півроку навчився писати без помилок. Але розмовляти не міг. Мозок постійно переходив на русский язык, бо спілкування з колегами не було українською. Почав розмовляти тільки після кількох виступів на різноманітних наукових конференціях. Працював над кандидатською дисертацією до кінця 2013 року. З появою Майдану в моєму житті, як й в житті нашої країни багато чого змінилося. Писати про моє особисте відношення до цієї події зараз не буду. Я не був учасником самого Майдану, бо бачив те, що мені зовсім не подобалось. Але на Майдані були мої друзі та хороші знайомі, тому я надавав їм свою посильну допомогу. Потім прийшов 2014 рік. Я став безпосереднім свідком захвату Криму. В прямому сенсі виїхав звідти на останньому поїзді. Була можливість залишитись. Принципово відмовився. Можливо мені колись вдасться написати про ці події книгу. Думаю над алегоричним варіантом. Можливо це буде казка для дорослих.
У 2015 році моя «наукова» кар’єра закінчилася. «Закрили тему» над якою я працював. Сидячи без діла в кабінеті в очікуванні свого звільнення з посади, я вирішив повернутися до своєї нерозпочатої або незакінченої діяльності.

Як саме Ви почали творити літературу?

На той момент, мої книжки вже жили в моєї голові. Скориставшись недовгим вільним часом я почав викладати на папір різноманітні історії для дітей. Чому саме для дітей? Важко пояснити. Так з’явились історії про котів, яких я знав у своєму житті. Ідея зробити з цього матеріалу сучасну патріотичну казку прийшла як слідство від війни, що розпочалася на сході нашої країни. Своїм вчителем в цьому жанрі літератури вважаю Ханса-Кристіана Андерсена. Казка «Світ котів» вийшла не зовсім дитяча. Доволі важко мені вдалася й робота над ілюстраціями до казки. Але найважчим періодом були пошуки спонсорів для друкування книжки. Я почув доволі багато критики на свою адресу. Мені наполегливо радили прибрати тему війни, хоча у книзі моє відношення до якоїсь з сторін конфлікту чітко не зазначено. Основною задачею для мене була доведення думки, що незважаючи на обставини життя продовжується. До речі, спонсорів я так й не знайшов. Видання за власний кошт в той період було неможливе, бо я опинився у стані безробітного. Тоді мої думки повернулися в бік видання книги в аудіоформаті. В пошуках артистів для «озвучки» я потрапив до театру-студії «10 квартал», де мені запропонували написати п’єсу по сюжету моєї казки. Що я й зробив. Через 2 роки вистава за моєю п’єсою побачила світ. П’єса відрізняється від книжки. Тут я вже чітко зазначив свою позицію. Й головним лейтмотивом є такі слова: «Хто ти є насправді?..» Текст самої казки я вирішив залишити незмінним, так як відчував усі події в 2014 році.
До речі, після критики на свою адресу я «перевіряв» казку на дітях. Усім з моїх перших юних читачів казка сподобалась. Це зміцнило мою думку щодо правильного вибору шляху. Серед дорослих, навпаки, й досі переважним побажанням на мою адресу є відмова від теми війни. Мені, інколи, здається, що якби у казці була зазначена позиція іншої сторони (так звані «днр» чи «лнр») я би давно став відомим автором та «голівудив» на якомусь з російських каналів.
Щодо моїх текстів. Намагаюся писати просто, бо пишу для дітей. Тому усіляко відходжу від філософських роздумів та складних обертів речі. Хоча в іншій моїй книжці про Ромку та його собаку Ремка головний герой полюбляє деякі «філософські» роздуми.
Визначним письменником себе не вважаю, бо завжди порівнюю себе з дійсно великими митцями. Поки що маю статус умовного «учасника змагань» з такими текстами: "Світ котів" (казка та п’єса); "Великий тропічний ліс"; "Як папужки заблукали"; "Пригоди Ромки та Ремка"; новели з циклу "Слабоалкогольні новели про життя та кохання".
Вирішив видавати книжки за власний кошт та дарувати бібліотекам. Сподіваюсь таким чином знати свого читача. Але це займає багато сил та часу.
Зараз працюю над п’єсою за мотивом казки «Великий тропічний ліс» та над продовженням казки «Світ котів».
Чекаю ілюстрацій до книжки «Як папужки заблукали». Планую відразу ж здійснити паперове видання та написати ще декілька книжок для малечі в віршах.
Маю написаними декілька новел з циклу "Слабоалкогольні новели про життя та кохання", але видання не планую бо у переважної більшості події в них відбуваються за часів Совітського Союзу та подаються мені не надто цікавими для сучасного молодого читача. Можливо щось змусить мене змінити думку.
Книжки мені даються нелегко. Дуже емоційна праця. Доводиться в прямому сенсі пропускати весь матеріал «через себе». Натхнення надають відгуки на мою творчість (як позитивні так й негативні).
Мій псевдонім Озанік. У мене є тюркське та вепське коріння. З тюркського моє прізвище Бухтіяров перекладається як «щасливий муж (мужчина)». Озанік – це теж саме вепською мовою.

Красно дякую Вам за розмову!

Олександр Кузьменко, ХАРКІВ

Довідка. Сергій Бухтіяров.
Дата і місце народження: 27 травня 1961 року, м. Кам’янське (тоді - Дніпродзержинськ). Освіта вища: Дніпродзержинський технічний університет, механічний факультет та Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління. Проживає у м. Львів.
Тексти. "Світ котів" (казка та п’єса); "Великий тропічний ліс"; "Як папужки заблукали"; "Пригоди Ромки та Ремка"; новели з циклу "Слабоалкогольні новели про життя та кохання".