Бібліовісті

Рубрика «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» - 23

Подробности

Опубликовано 18.01.2021

Ідея нової рубрики Харківської обласної бібліотеки для дітей «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» виникла під час карантину як нагальна потреба часу. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. Маємо на меті познайомити вас, любі наші читачі, з літературними особистостями України.

 

 

Сьогодні ми поговоримо зі знавцем східної філософії, китайської культури та краєзнавцем Рогатинщини, харківським юристом Романом Москалем

Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.

Вітаю! Народився я у місті Івано-Франківську у 1970 р. і перші 15 років прожив у цьому місті, хоча влітку на тривалий час їздив до бабусі на Рогатинщину. Після 8-го класу вступив до Самбірського технікуму механізації обліку (Львівська обл.), який закінчив у 1989 р.

 

Відразу після завершення навчання сов’єцька власть покликала мене на службу до Сов’єцької Армії, де я перебував до 1991 р. Після цього близько двох років працював на заводі “Позитрон” у Івано-Франківську. Саме під час роботи на цьому підприємстві познайомився із чоловіком, спілкування з яким суттєво вплинуло на мій життєвий шлях, зокрема саме він зацікавив мене вивченням китайської цивілізації. З 1992 до 1997 рр. навчався у Харкові у НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. З 1992 р. проживаю у Харкові. З 2002 р. – адвокат. Незалежний дослідник китайської цивілізації. Займаюсь також краєзнавством Рогатинщини (Івано-Франківщина).

Чим, окрім роботи, Ви займаєтесь під час карантину?

Під час карантину я займаюся тим самим, що і до карантину: працюю, читаю, пишу. А ще пробую осмислити цю карантинну ситуацію та спрогнозувати післякарантинний час.

Можете дати нашим читачам поради про те – як зайняти з користю цей час?

Гадаю, важливо дотримуватися особистої дисципліни, та ставити перед собою певні конструктивні цілі – за можливості продовжувати працювати, читати, займатися саморозвитком, старатися підтримувати стійкі соціяльні зв’язки по роботі та у житті.

Важливо також ощадливо використовувати доступні ресурси та міркувати над пост-карантинним періодом: соціяльний світ планети Земля виявився надто крихким та нестійким, а глобалізація значною мірою – фікцією політологів. Тому світ після карантину буде цілком іншим; на мою думку – більш фрагментарним і з меншою кількістю ресурсів, можливостей та благ.

До цього варто готуватися вже зараз.

Важливо також старатися утримати те матеріяльне та соціяльне становище у якому ми перебуваємо, впорядковувати справи, тому що поточна ситуація, на мою думку, не сприяє плануванню динамічного розвитку – надто багато невідомих, щоб вибудовувати масштабні плани на майбутнє.

Крім того, важливо берегти психіку ближніх та терпляче ставитися до їхніх емоційних сплесків, що досить імовірні у ситуації тривалого перебування у замкненому просторі близьких людей, які раніше могли відпочити один від одного за межами дому – невизначеність породжує нервозність.

Важливо, поза сумнівом, дотримуватися також раціональних правил самоізоляції з метою мінімізувати ризик зараження.

Адже з вини самих українців зараз у нас чи не найменш компетентна та безпринципна влада за всю новітню історію України.

І чи не вперше українці потрапили у ситуацію, коли їх життєва енергія штучно блокується діями влади, що забороняє їм працювати, пересуватися у просторі та обмежує їхні фундаментальні людські права не з якихось раціональних, науково обґрунтованих міркувань, а лише щоб імітувати якусь діяльність.

У цій ситуації важливо, щоб люди розуміли, що у складній життєвій ситуації допомоги від влади навряд чи вдасться дочекатися.

Тому у своїх життєвих стратегіях варто враховувати також деструктивний фактор некомпететної влади.

Гадаю, будь-яка людина наділена здоровим глуздом розуміє, що українська влада не має будь-якої розумної стратегії боротьби із коронавірусом і лише недолуго мавпує заходи, які здійснюють інші держави – вона пізно зреагувала на ситуацію; а дефіцит масок – пряма вина влади, що виявилася нездатною на елементарний прогноз; влада залишила українських медиків фактично без захисту – тому маємо такий непропорційно великий відсоток заражень серед них; їм допомагають, як завжди у важкий для України час – волонтери, той же Фонд Петра Порошенка (не чув, щоб у період пандемії українцям допомагав мільйонер Зеленський чи хтось з так званих «слуг народу»).

Яких письменників Ви можете порадити – закордонних та вітчизняних? Що саме з їх творчого доробку і чому?

Перш за все хотів би сказати, що сучасна людина може вважатися культурною лише у тому випадку, якщо вона має звичку до щоденного читання – хоча система цінностей, що нав’язується нам через «українське телебачення оглюплювач», переважну риторику влади, що просто зобов’язане генерувати у суспільство позитивні сенси – цілком інша: вони переважно пропагують свято шлунка та відчуттів, а також віру у швидке досягнення успіху.

Та читати людина має усвідомлено, з розумінням що і для чого читає.

Наприклад, класична світова та українська література розвиває емоційну сферу, вчить емпатії – досить дефіцитної властивості людської психіки як на сьогоднішні часи; пізнавальна література дає змогу скласти людині більш відповідну точку зору із важливих для її життєдіяльності питань – це особливо важливо у сферах, які виходять за межі професійної соціяльно-функціональної спеціалізації людини.

Тому з літератури я раджу класику: українську, європейську, американську.

Водночас, вважаю, що для саморозвитку важливо займатися історією, особливо українською, а також світовою.

Крім того, важливо читати книжки, практично корисні, пов’язані із саморозвитком – у тому числі, наприклад, з медицини.

Тому у цих окреслених рамцях людям варто обрати власні пріоритети і дисципліновано їх дотримуватися.

Але важливо читати щодня, щоб це виробилося у корисну звичку.

А ще – купувати книжки українських видавництв, тому що жодна електронна книжка не замінить переживань фізичного дотику до паперової книжки!

Що Вас надихає на Вашу творчість та дослідження?

З середини 90-х років XX ст. я маю звичку до щоденного читання.

Китайською темою займаюся з практичних міркувань: це знання допомагає мені у соціальних справах, взаємодії із власним тілом та духом. Крім того, ці заняття важливі для мене у контексті осягнення розуміння того для чого і чому людина взагалі приходить у цей світ у тілі.

Колись давно, після начитування значного обсягу китаєзнавчої інформації, певного досвіду занять вправами, я собі подумав: для того, щоб щось зрозуміти потрібно про це написати книжку – адже написання книжки передбачає більш ретельне осмислення певного масиву інформації – і таке пізнання корисне як для мене особисто, так, сподіваюсь, і для українців – у формі моїх книжок.

Рогатинщиною розпочав займатися, тому що досліджую власний родовід, а ці заняття змусили розширити коло досліджень, щоб зрозуміти історичний контекст.

Крім того, зараз (не знаю як буде далі) це є вже і моєю життєвою потребою.

Що читачі можуть взяти собі з Ваших текстів?

Всі мої тексти мають кілька цілей:

Просвітницько-пізнавальну щодо тих аспектів, які, на моє переконання, представлені у тканині української культури недостатньо, або не представлені взагалі, що її збіднює. Такими є мої дві книжки про «І цзін» та про «Тринадцятиканоння» та ширше – про китайське канонознавство, що вийшли друком на цей час – до цього в Україні ніхто про це книжок не писав. Тому своєю працею я заповнив важливу, як я вважаю, прогалину у нашій культурі.

Я також сподіваюсь, що мої книжки спонукатимуть людей розпочати самостійний шлях пізнання у цих сферах, тому що на моє переконання, вони мають не лише пізнавальний інтерес, а чисто практичний – завдяки цим заняттям люди можуть суттєво покращити якість власного життя;

Крім того, своїми текстами, зокрема і у соціальних мережах, я маю на меті деконструювати неправильні міфи, якими переповнена українська колективна свідомість та запустити у колективній свідомості українців правильні, тобто такі які мають стосунок до реальності механізми осмислення дійсності – щоб мисленнєві дії українців спиралися на закони змін, а отже мали прогнозовано позитивно-очікувані результати у реальності. Адже ми, українці, часто надто емоційні щоб бути раціональними та дисциплінованими – у цьому і є наша біда, а наше чи не головне гасло: хай би гірше, лиш би інше – самовбивчий національний мисленнєвий алгоритм..

Рогатин відомий в світі через постать Насті Лісовської – Роксолани. А що ще цікавого Ви можете розказати про Ваші рідні краї?

Так, імовірно більшість українців щось чула про Рогатин саме як про місто звідки нібито походить Роксолана. Та до Насті Лісовської я ставлюся без особливого пієтету, характерного для моїх земляків і вважаю, що на центральній площі Рогатина повинен стояти не пам’ятник Роксолані, а одному із історичних діячів, які справді багато зробили для Рогатина та прославили його своїм розумом та прагненням щось змінити на краще – наприклад, Братам Рогатинцям.

Адже Настя Лісовська для Рогатина нічого хорошого не зробила. Посудіть самі: вона була забрана в ясир досить у юному віці; у гаремі султана вона прийняла іслам – з точки зору сучасних уявлень це означає відректися від свого народу, тому що релігійна належність тоді становила серцевину ідентичності людини. Я не суджу про те правильно вона зробила чи ні – альтернативою для неї, досить імовірно, була б смерть, але деякі жінки йшли на це, щоб не зрадити своєї батьківської віри, а отже для Роксолани батьківська віра цінністю не була.

До влади і впливу вона просувалась через використання своєї жіночої привабливості та, скажімо так, своїх специфічних жіночих вмінь. Вона, поза сумнівами, була дуже розумною жінкою. Але ще більше вона була хитрою, жорстокою людиною, яка для досягнення своєї мети, влади, впливу не зупинялася ні перед чим.

А все позитивне, що вона зробила – заснування лікарень, благодійних установ; будівництво мечетей тощо, вона зробила для Османської імперії та для ісламу.

Навіть якщо скоригувати все це на жорстокі реалії того часу я не вважаю, що її особистість – це той позитивний історичний приклад на якому нам варто вчитися.

Тому приклад Роксолани ясно показує який у нашій українській, на моє переконання, міфологізованій неправильними міфами масовій свідомості, ціннісний хаос, коли ми шануємо тих людей, які цього насправді не варті.

Я не кажу, що Роксолану не потрібно вивчати, але вшановувати її в Україні точно немає за що.

А взагалі Рогатинщина – дуже мальовничий край на території якого до XV – XVI ст. та й пізніше відбувалися досить важливі історичні події – друкарня у Стрятині, наприклад, заснована раніше, ніж у Києво-Печерській Лаврі; діяльність Рогатинського церковного братства; церковні баталії під час переходу Львівської православної єпархії до Греко-католицької церкви у XVIII ст.; бурхливі події Першої світової та Другої світової воєн тощо.

І хоча за період незалежності України у рогатинському краєзнавстві дуже багато зроблено, на жаль, багато історичних пам’яток зараз руйнуються – люди приділяють більше часу і зусиль щоденним клопотам і надто мало – історичній пам’яті.

Хоча сам Рогатин зараз став дуже охайним і доглянутим містечком, тому його обов’язково варто оглянути, коли їдете зі Львова через Бібрку чи Перемешляни на Івано-Франківськ.

Що Ви збираєтесь досліджувати надалі у Ваших літературно-краєзнавчих та/або китаєзнавчих розвідках?

Краєзнавство Рогатинщини у мене поки що відійшло на другий план – шукаю більш ефективних алгоритмів забезпечення віддачі своїх зусиль, а от у китаєзнавстві планів багато, бо я переконаний, що китайська історія, культура, філософія Китаю це те, про що українцям варто знати набагато більше, ніж ми знаємо зараз, і перш за все щодо соціальних технік гармонізації нашого суспільства та впорядкування державного життя.

Адже президентські та парламентські вибори 2019 р., коли ми обрали некомпетентного президента, який не мав жодних належних ділових якостей для такої посади, а політична сила, яку він очолював – і це засвідчили події у парламенті за останній рік, це зібрання малоосвічених людей, з вкрай сумнівними етичними вартостями, показали, що не залежно від рівня освіти, матеріального становища, соціального становища тощо українці не мають елементарного розуміння про те наскільки важко і довго досягаються позитивні зміни у соціальному, політичному та економічному житті держави; не вміють цінувати інституцій власної держави; не розуміють, що державне управління це значною мірою талант, який дано далеко не всім.

Тому «лупатиму сю скалу і далі» у міру своїх скромних сил…

Тоді бажаємо Вам сил та натхнення!

Дякую, мені самому також було цікаво порефлексувати над поставленими Вами запитаннями.

Красно дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків

Авторська лексика збережена в оригінальному вигляді.

Довідка: Роман Москаль. Юрист, краєзнавець Рогатинщини, китаєзнавець. Книги: «І цзін. Правильно міркувати, щоб передбачати. Вступ до іцзінознавства», «Тринадцятиканоння: тексти, що створили цивілізацію».