Бібліовісті

Рубрика «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» - 18

Подробности

Опубликовано 02.11.2020

 Ідея нової рубрики Харківської обласної бібліотеки для дітей «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» виникла під час карантину як нагальна потреба часу. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. Маємо на меті познайомити вас, любі наші читачі, з літературними особистостями України.

 

"Людина поверхнева не зможе створити складний та глибокий текст, а кон’юнктурник не стане класиком. Наталія Дев’ятко"

Сьогодні нашою співрозмовницею стане письменниця, поетеса та кандидат філософських наук Наталія Дев’ятко. Ми поговоримо з нею про літературний процес у часи карантину.

Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.

Доброго! У мене завжди було різноманітне і повне життя, ніби йдеш одночасно кількома життєвими дорогами. Ще з дитинства мала багато захоплень: музика, комп’ютерне програмування, журналістика, а ще подорожі, хоча у ті часи про останнє доводилося більше мріяти, ніж здійснювати в реальності. Кожне з них могло стати моїм головним життєвим шляхом, та доля, певно, була в тому, щоб найбільше мене захопили наука і література. Часом вони справді невід’ємні, з того тандему, імовірно, і виросла моя любов до літературних досліджень. Я дуже багато читаю і виданих книг, і рукописів.

 

 

А щодо біографії, то вона, з одного боку, типова, а з іншого – вельми незвичайна. Як і всі “діти 90-х”, я дуже рано подорослішала, навчилася брати відповідальність за себе і за інших та робити вибір. Всю мою середню школу моїм другим життям була музика, я грала на гітарі та фортепіано сольно і в ансамблях. Хоча зараз на музику немає часу, але завдяки тому досвіду я дуже добре чую звук і можу озвучувати книги, чим доволі часто займаюся. Кілька моїх великих проектів зі школярами і сучасними письменниками не відбулися б, якби не те навчання.

Згодом в моє життя прийшла журналістика, з дев’ятого класу я працювала на телебаченні, друкувалася у багатьох місцевих виданнях, і вже у сімнадцять років стала членом Національної спілки журналістів України, майже на рік раніше, ніж те дозволяє статут, і ще до закінчення школи. Моя перша освіта – журналістика. Я навчалася на факультеті систем та засобів масових комунікацій нашого Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (нині він так називається), і там отримала набагато більше, ніж практичні знання з професії. У нас були чудові викладачі, які навчили мислити аналітично і розвинули нас як особистостей. Як зараз кажуть, то був наш Хогвортс. Майже всі мої одногрупники – успішні люди. Нині, на жаль, часи змінилися, багато з викладачів пішли з життя, й у тому навчальному закладі так вже не вчать.

Далі – наука, і то окрема непроста історія, бо мені довелося двічі переписувати дисертацію, а від свого першого наукового керівника тікати в іншу науку. Це було непросто, та в результаті все обернулося на краще. Дуже задоволена своєю науковою роботою, бо вона стала основою для моїх подальших досліджень. Я займаюся масовою свідомістю, світоглядними кодами і національним відродженням у сучасній Україні.

Нині я викладач у Дніпровській академії неперервної освіти, де навчаються вчителі. Тому багато своїх ідей можу перевірити на практиці в сучасній освіті.

Але, як би не було, звісно, література для мене залишається найголовнішим заняттям. Як почала писати у тринадцять років, так і по сьогодні, коли поринаю у новий твір, все інше стає неважливим.

Що Вас надихає на Вашу творчість? Тим більше – таку різнобічну: проза, поезія, філософія…

А ще переклади, десятки статей і рецензій, озвучення книг, фотографія, вишивка… Творчість така різнобічна, є стільки всього, що хочеться зробити.

Я сама нерідко задаю собі це питання. Гадаю, що джерело творчості – в самій людині. Є люди-творці, а є споживачі. Звісно, творці також споживають, але вони і віддають, а не лише “їдять” інформацію, розваги, враження. Це така людська природа, яка визначає наше буття. І коли творча енергія є у людини, то вона сама знаходить, у чому втілитися.

Творча енергія краще знає, що нині потрібно світу, тому з часом навчаєшся відрізняти, для чого вона знадобиться саме зараз. Головна небезпека для творчої людини – перетворитися з творця на споживача, бо тоді творчі джерела замулюються і повернути собі втрачений енергетичний потік можливо, але складно. І перетворення відбувається настільки непомітно, що це усвідомлюєш лише тоді, коли починаєш звільнятися з пастки. Зі мною таке було, тому дуже добре знаю, про що кажу.

І ще важливо, щоб на творчість знаходився час, бо в нашій країні, на жаль, творчим людям живеться дуже непросто. Ще забагато у нас “совкової психології”, коли важливо, не хто ти і що робиш, а ким ти є для людей, які стоять вище за ієрархією (часто цілком фальшивою), або до якої групи належиш, хто твої “друзі”, чи які “папірці” маєш для підтвердження свого статусу чи кваліфікації.

А щодо натхнення, то мене надихає саме життя – все, що є у світі. Я працюю з усім спектром емоцій і з дуже різними думками, тому мені завжди потрібно багато. Навчитися бачити навколо себе різноманіття, на мою думку, – це найголовніше для кожної творчої особистості, незалежно від того, чим вона займається.

Про письменників, кажуть, що вони володарі слова. Що можуть взяти собі з Ваших текстів юні читачі, а що – дорослі?

Мої книги для розумних людей. І не важливо, це твір суто для дорослої людини чи для дитини. Хоча переважна більшість моїх творів написані для дорослих, але деякі з моїх повістей і романів можуть читати і підлітки. Розвинені інтелектуально та емоційно. Як любить казати моя подруга, мої твори не для розваги. Навіть пропонувала писати в анотаціях про це.

Вважаю, що гарна книга розвиває читача. Оскільки ж люди дуже різні, то й різних книг має бути багато. А погана книга – лише розважає. Теж, до речі, варіант бездумного споживання, бо після гарної книги хочеться щось створити (і не обов’язково це буде література), а після поганої – ще щось спожити. Як показує практика, це дуже гарний критерій при виборі не лише книг.

Якщо казати образно, то мої книги – це подорожі і дзеркала. Читаючи мої твори, читач відправляється у подорож. У нього обов’язково буде провідник, хтось із героїв. А оскільки персонажів у моїх творах зазвичай багато, то є з кого вибрати. У тій подорожі читач отримає досвід, і він буде суто індивідуальним. Пригоди, складний монтаж, як в кіно, і неоднозначну психологію можу гарантувати у будь-якому творі. Звісно, з урахуванням віку аудиторії.

Коли подорожуєш іншими світами, треба там жити, не відволікаючись, і не всі зможуть витримати таке навантаження. Тому мої книги – ще й дзеркала, в які зазираєш і бачиш себе справжнього. Не всім те відображення подобається, бо ставлячи себе на місце героїв у дуже непростих ситуаціях, підсвідомо розумієш, наскільки у своєму реальному житті думаєш і дієш інакше. А собі ж не збрешеш… І найважче, коли провідником у творі стає хтось зовсім не позитивний, але якщо так, то це означає, що саме цей досвід для чогось потрібен читачеві.

Авторка ж просто розповіла ту історію, яку побачила першою. І моя подорож тим світом була аж ніяк не легшою за всі наступні для читачів. Бо в мене, як в письменниці, ніколи не буває одного провідника, я бачу очима багатьох героїв і знаю, про що вони думають і що насправді відчувають, хоча не все з того потім стане частиною тексту.

Ваші твори було включено в шкільну програму з вивчення української літератури: «Легенда про юну Весну» – 7 клас, «Скарби Примарних островів» – 9 клас, «Злато Сонця, синь Води» – 10 клас. Чи відчуваєте Ви себе класиком?

Радію, що ці твори в додатковому списку книг, які читають влітку. Так їх прочитають саме ті, хто люблять читати, а не шукають скорочений переказ, щоб отримати хоч якусь оцінку. Щиро кажучи, для мене важливо, що мої твори нині в такій гарній компанії і класиків, і сучасників. Бо оновлена програма містить багато дуже різних цікавих творів сучасних українських авторів.

Чи відчуваю себе класиком? Певно, що ні. Для мене особисто нічого не змінилося ні в житті, ні в сприйнятті себе і того, що я роблю. Класикою твори стають згодом, щонайменше років за сто від написання. Але, як дослідник літератури, щодо інших можу сказати, що по тексту насправді видно, чи може твір стати класикою.

Якщо ви подивитеся на історію розвитку людства, то побачите, що у класичних творів є три головні ознаки: складність (сюжетна, ідейна або психологічна), світоглядна філософія (автор твору має свою думку, і це стає ідеєю, яка згодом захоплює і читачів) і ще ці твори завжди відповідають на важливі запитання часу, коли були створені, або хоча б ті питання ставлять. Жанр, форма і стилістика при тому не важливі.

Звісно, коли пише, про ці три складові автор ніколи не думає. Просто все це є в ньому самому і тому кодується у тексті саме собою. Саме тому людина поверхнева не зможе створити складний, глибокий текст, в якому є думка, а кон’юнктурник не стане класиком – у них зовсім інша психічна організація.

Чи є у Вас улюблені літератори доби “Розстріляного Відродження” (20-ті роки ХХ ст.).

Цікаве запитання у контексті того, що у ХХІ столітті українські письменники цілком можуть повторити долю своїх колег у минулому. Останній рік ця небезпека відчувається особливо гостро.

У той час було багато особистостей, які могли дати світу неймовірні твори, а в результаті були або зламані, або знищені фізично. Можну назвати багато імен, та назву тих, чиї твори перечитую. Це проза Юрія Яновського та Івана Багряного, які мали на мене як на людину і письменницю великий вплив, просто неймовірні п’єси Миколи Куліша, а з філософським гумором Остапа Вишні мало хто може зрівнятися.

Яких письменників Ви можете порадити – закордонних та вітчизняних? Що саме з їх творчого доробку і чому?

О, це те запитання, яке досліднику літератури не можна задавати ні за яких умов, бо у відповідь отримаєш цілу лекцію. Що стосується літератури для дітей та юнацтва, то тут можу порадити переліки творів, складені “Книжковою скринею”, це проект, в якому я також беру участь як літературознавець.

А щодо взагалі такої поради, то тут дуже складно відповісти коротко – люди дуже різні, у нас усіх різні потреби. Як на мене, важливо дотримуватися принципу у читанні, щоб на одну закордонну книгу була хоча б одна українська, а на одну сучасну хоча б одна класична і навпаки. Це дає можливість розвиватися у сучасному світі гармонійно. Хоча і мені не завжди вдається дотримуватися цього принципу.

Зараз я більше читаю українську літературу, тому пораджу саме наших вітчизняних авторів, чиї книги прочитала останнім часом. Це міфологічне фентезі Наталії Савчук “Літописи Семисвіття” й Оксани Радушинської “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”. “Літописи” складні стилістично, тому вони щонайперше для дорослих. У романі пані Оксани багато пригод і психології, він буде цікавий і підліткам.

Суто підлітковою є повість Сергія Гридіна “І паралельні перетинаються”, яка добре допомагає розібратися в собі і віднайти втрачений сенс життя, філософська фантастична повість Сергія Вдовенка “Сни червоної гори” і психологічна пригодницька повість Володимира Коваля “Коли квітне сакура”.

Для менших читачів будуть цікаві казки Володимира Рутківського “Щирик зі Змієвої гори”, Василя Тибеля “Медова казка”, Тетяни Горицвіт “Міські пригоди лісової шишки” і збірник історій про собак Марії Морозенко “Найвірніші”.

Окремо хочу порадити повість Ольги Мак “Каміння під косою”. На мою думку, це те, що вже є класикою. Письменниця тривалий час жила за кордоном, зараз, на жаль, її вже немає серед живих. “Каміння під косою” – це твір про часи Голодомору, і всі ті події ми бачимо очима підлітка, головні події відбуваються у Харкові, тодішній столиці Української РСР. Це та книга, яка має бути в школі і яку мають прочитати всі, щоб розуміти, що насправді сталося майже століття тому і чому ті події можуть повторитися у наш час. На мою думку, це найсильніший твір про ті часи, написаний для підлітків.

З книг зарубіжних авторів збираюся прочитати “Post mortem. Катинська Історія” Анджея Мулярчика і вже є в українському перекладі “Ціна правди” Ґарета Джонса. Хочу також перечитати “Грона гніву” Джона Стейнбека, у контексті закону про продаж землі ця книга нині напрочуд актуальна.

Чи Ви пишете зараз? І що саме з Вашого творчого доробку чекати читачам незабаром?

Що чекати читачам, насамперед нині залежить від видавців, а не від авторів.

Я дуже хочу, щоб наші читачі могли нарешті прочитати мій фантастичний роман “Чорний камінь”, рукопис якого отримав кілька років тому престижну нагороду “Коронація слова” і ще кілька відзнак у різних областях України. Минулого року роман вийшов у США і його українською читала діаспора. “Чорний камінь” – початок циклу “Там, за високим Небом”, нині я працюю над третьою книгою.

Також хочу, щоб книгою вийшов мій “коронований” фентезійний роман “Данарінський літопис”. Але українські видавці тільки вчаться продавати жанрову літературу, тому і фентезі, і фантастику, і пригоди, і психологічні детективи на полицях книгарень ми можемо бачити здебільшого у перекладах. Хоча українськими авторами написано вже досить багато цікавих творів, більшість із них, на жаль, залишаються рукописами.

Карантин – гарний час, щоб вечорами працювати над власними книгами, чим і користуюся. Пишу складну психологічну історію, яка, імовірно, матиме не одну частину. Буде там і магія, і пригоди, і багато небезпек. Та про недописане волію особливо не розповідати. Хоча написано вже понад триста сторінок, це якщо рахувати у звичних читачам обсягах, як виходять книги, але для мене мандрівка тільки почалася, попереду і на героїв, і на самого автора чекає ще багато несподіванок. З книгами, над якими працюєш, завжди так: вони відкриваються сторінка за сторінкою. Бо навіщо писати книгу, про яку вже і так усе тобі відомо?…

Красно дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків

Довідка: Наталія Дев’ятко. Народилася 11 січня 1983 у місті Дніпропетровськ. Кандидат філософських наук. Член Національної Спілки журналістів України (з 2000) і Національної Спілки письменників України (з 2006). Член ГО “Всеукраїнській Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва”.

Дипломант Міжнародного дитячого фестивалю «Чарівна книжка», Міжнародного конкурсу найкращих творів молодих українських літераторів «Гранослов», Всеукраїнського літературного конкурсу «Рукомесло», переможець Міжнародного конкурсу молодих авторів родини Івана та Марусі Гнип, обласного літературного конкурсу «Молода муза» (Дніпропетровська обл.).

Лауреат літературних премій ім. В. Підмогильного, ім. В. Юхимовича, ім. М. Утриска, переможець Всеукраїнського літературного конкурсу “Крилатий Лев”, Регіонального літературного конкурсу “Кальміюс”, Міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики “Коронація слова” (у номінації “Романи”; спецвідзнака за кращий твір про м. Дніпро, кращий рецензент), має спецвідзнаку І-го літературного конкурсу «Львівські перехрестя» від Львівського жіночого літературного клубу (2017)

Книги: “Поміж світлом і темрявою”; “Три кроки до Світанку”; “Казки Країни Сновидінь”; цикл”Скарби Примарних островів”: “Карта і компас”, “Кохана Пустельного Вітру”, “Шлях за виднокрай”; “Злато Сонця, синь Води”; “Легенда про юну Весну”.