arch

Бібліовісті

Рубрика «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» - 14

Ідея нової рубрики Харківської обласної бібліотеки для дітей  «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю»  виникла під час карантину як нагальна потреба часу. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. Маємо на меті познайомити  вас, любі наші читачі, з літературними особистостями України.

 

"Часи та світи для життя не обирають, в них живуть та творять. Андрій Валентинов"

 

A.Valentynov foto-1Сьогодні ми вирішили поговорити про літературний процес у часи карантину з відомим харківським фантастом Андрієм Валентиновим (Шмалько). Через те, що пан Андрій завчасно зазначив, що не в курсі новин літературних, видавничих, політичних та медичних, то наша розмова з ним сконцентрувалась на питаннях близьких та цікавих йому – історії, криптоїсторії та творчості.

Звідки, на Ваш погляд, бере своє коріння сучасна фантастика? Наприклад, з “Мандрівок Гулівера” Джонатана Свіфта чи з “Держав та імперій Місяця” Сірано де Бержерака? Чи може з ще давніших літературних творів?

 

 

Твори, які ми би зараз віднесли до фантастики, створювалися здавна. Лукіан Самосатській писав про політ на Місяць в II столітті від Р.Х. Проте як окремий напрямок літератури, фантастика склалася в епоху романтизму (кінець XVIII – початок XIX ст.). Відтоді з’явився і сам термін, введений в життя Шарлем Нодьє. У другій половині XIX століття, в роки швидкого науково-технічного прогресу, народилася НФ, що виросла в значній мірі з науково-популярної літератури.

Саме такий погляд на фантастику зараз зустрічається найчастіше.

Якою мірою на розвиток фантастики, як жанру вплинуло розповсюдження загальної грамотності та спроби втілення утопій в життя?

Збільшення кількості грамотних за рахунок людей, які не належали до еліти суспільства, породив фантастичний палп-фікшен, помітний вже наприкінці 19 століття. З роками він ставав все масштабніше, зараз же зовсім захлеснув те, що за звичкою називають фантастикою. У «широких мас» свої смаки та побажання, які тут же задовольняються чуйними видавцями і не менш чуйними авторами.

Досвід «будівництва» утопій в реальному житті, природно, позначився і продовжує відбиватися в фантастиці. Вже на початку 1920-х з’явилися фантастичні твори, присвячені Російській (і Українській) революції та Громадянській війні. А китайський письменник Лао Ше розгледів майбутню Культурну революцію ще в 1930-х.

Саме тому жанр класичної Утопії зараз неабияк занепав. Але з’явилися, утопії іншого плану, жіноче фентезі, наприклад.

Чи можливо протиставити, звісно, у якійсь альтернативній реальності – “реально існуючі” Телемське абатство (Франсуа Рабле) з Ікарією (Етьєна Кабе), Утопію (Томаса Мора) Атлантиді (Платон), в першу чергу як концепти розвитку “подальшої історії” Людства. Якою мірою Ви своєю творчістю долучаєтесь до творення утопії?

Утопії – не моє, я все ж таки історик, а не філософ і не політолог. Якщо придивитися уважно до кожної з них, то будь-яке бажання втілити фантазію «утопістів» в життя зникає. Телемске абатство – притулок нероб-паразитів, Утопію Мора ми спостерігали неодноразово в різних її варіантах протягом минулого століття, Атлантида ж це утопія, що переходить в Антиутопію.

Сам я нічого подібного не писав. Завдання для мене нездійсненне і не надто цікаве. Інша справа, були суспільства і цивілізації, відносно «комфортні» для людей. Не Утопії, але жити було можна. Скажімо, Сполучені Штати кінця позаминулого століття або Римська імперія часів Антонінів.

Якщо ми вже торкнулись Вашої творчості, то що надихнуло Вас на творення Вашого новітнього циклу “Аргентина”?

Мені подобається працювати з великою формою. Ідея нового циклу визрівала під час роботи над «ноосферними» романами. Хотілося знову піти від сучасності, на цей раз в епоху, що завжди мене цікавила – в 1930 роки. Але якщо в «Оці Сили» я хотів показати таємні, приховані аспекти реальної історії, то при роботі над «Аргентиною» завдання було іншим. Я вирішив розібрати можливі альтернативи того непростого часу. Мюнхена могло не бути, Гітлер міг мати інші тактичні цілі, антигітлерівський опір в самій Німеччині міг бути більш активним і цілеспрямованим. Змінюючи, але лише частково, реальну історію я намагався показати епоху більш зримою та зрозумілою. Разом з тим, з самого початку, я розумів, що стратегічно Історію тих років не змінити, Ріка Часу прокладе нове русло – і полине в колишньому напрямі. Люди і уряди готували нову Світову війну – і вони її отримали.

На цьому похмурому і зловісному тлі цікаво спостерігати долі окремих людей, які, власне, і творять Історію.

Чи є якась криптоісторія пов’язана зі Слобожанщиною? Багато чи мало криптоісторії в світі та Україні?

Ось вже чверть століття я ношу на грудях табличку з написом «криптоісторія». Термін, як відомо, придумав не я, і до моїх книг він відноситься лише найменшою мірою. Самої ж криптоісторії в світі повно, проте це пов’язано перш за все з малою вивченістю Історії як такої. Будь-який невідомий «широким масам» факт можна подати як «таємницю». У цьому сенсі є багато ще невідомого і в історії Слобідської України, і України в цілому. Але якихось неймовірних таємниць, які виходять за межі здорового глузду, чекати не слід. Троя не містилась біля Миколаєва, кримських пірамід не існує, а Харків це не Шарукань. А от про що розмовляв рейхсміністр Шпеєр з харківськими ядерними фізиками в 1942 році, це дійсно цікаво.

Якщо це можливо, Ви можете трохи відхилити завісу таємничості з Ваших літературних планів на майбутнє? Чи є у Вас ідеї про нове відтворення Харкова на мапі світу у Вашій творчості?

Ніякої таємниці немає. Зараз працюю над циклом «Аргентина», попереду восьма книга. У близькій перспективі також роман «Стікс-рівер», що є непрямим продовженням роману «Флегетон». Далі не загадую.

Харків в моїх книгах присутній постійно. Буде він і в «Стікс-рівері». Два історичних зрізу – Харків 1919 року і Харків 1970-х.

Чи хотіли би Ви опинитись на місці Ваших героїв чи принаймні, у тих світах/реальностях?

В такому аспекті думати ще не доводилося. Я і так постійно поруч з героями, коли працюю над книгою. І потім вони ще довго не відпускають. Міняти свій світ і свій Час на щось інше, мені би не надто хотілося. Будь-який вигаданий світ не такий цікавий, як справжній.

… Часи не вибирають. У них живуть і вмирають.

Красно дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків

Довідка:

Андрій Валентинов (справжнє – Андрій Шмалько) – відомий письменник-фантаст, автор численних романів та повістей. За освітою історик, кандидат історичних наук, доцент Харківського Національного Університету ім. В. М. Каразіна. Лауреат багатьох нагород та премій в галузі фантастичної літератури. Визнаний найкращим письменником-фантастом Європи 2013 року.

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Вверх