Бібліовісті
- Подробности
-
Опубликовано 21.07.2020
Нова рубрика Харківській обласній бібліотеці для дітей «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» раптово виникла під час карантину. Ми зрозуміли, що саме зараз це дуже актуально. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. В межах цієї рубрики ми знайомимо вас, любі наші читачі з літературними особистостями України.
"Бунтарство проти Імперій. Ірина Грабовська"
Довідка: Ірина Грабовська – українська письменниця та блогер,
у минулому – журналістка і перекладач.
Писала сценарії для комп’ютерних ігор.
Співавтор книги військової хроніки “У вогняному кільці.
Оборона Луганського аеропорту” (під псевдонімом Анастасія Воронова).
Веде блоги, присвячені письменництву,
у соціальних мережах Facebook та Telegram.
Нашою співрозмовницею сьогодні стане молода письменниця та художниця Ірина Грабовська, відома під псевдонімом Анастасія Воронова. Ми поговоримо про літературний процес у часи карантину.
Доброго дня. Ми познайомились з Вами на презентації у Харкові першого тому Вашого роману “Леобург. Остання обитель бунтарства”, присвяченому подіям, що розгортаються у нашому та альтернативному світі стімпанка. Є відомості, що Ви з видавництвом вже підготували до друку другий том цієї історії. Яку назву він матиме?
Так, другий том уже в редакції, зараз його вичитують, а ми з дизайнером Сергієм Піонтковським робимо обкладинку. Друга книга дилогії матиме назву “Остання війна імперій”. Власне, я би навіть розглядала її як основну частину, оскільки перша була лише легкою прогулянкою, першим знайомством з містом вчених Леобург, останньою обителлю бунтарів у світі, де панують войовничі імперії.
Якщо можна – здійміть завісу над тим, що чекати читачу у Вашому новому романі? Що відбуватиметься там з героями та світами – нашим та альтернативним?
В “Останній обителі бунтарства” Данило бачить місто, що було створене як вільний простір для вільних митців, але розуміє, що з Леобургом відбувається щось дивне, щось страшне – місто повільно занурюється в морок диктатури, стає ареною чергової битви двох заклятих ворогів – Російської і Австро-Боснійської імперій.
У другій частині нас чекає Леобург у вогні. Леобург, що чинить спротив. Крім Леобурга, ми побачимо нові міста: Вінницю – столицю Українського Королівства і Відень – столицю Австро-Боснії. Дія повністю відбуватиметься у паралельному світі, куди за Данилом, авжеж, вирушать його друзі Федя і Джекі. Разом з леобуржцями їм доведеться пройти крізь революцію і війну – далеку, “паралельну”, але таку схожу на ту, що точиться на наших східних кордонах. Принаймні, ворог в нас той самий.
Чому Ви зацікавились темою стімпанку та концепцією альтернативної реальності? Чи вірите Ви у можливість існування чогось подібного у реальності?
Я сумніваюся, що існують інші світи з такою самою формою життя, як на Землі, але навіть тут трапляються різні феномени і аномалії, тому, цілком ймовірно, існують і нові виміри, де час і простір не такі, як на Землі. Це як з бактеріями, що живуть на дні океану мільйони років. Фактично – вічна форма життя.
Раніше я писала історичні романи і детективи. Мені подобалася естетика дев’ятнадцятого сторіччя, але не хотілося писати про реальне минуле, тож стімпанк – жанр, що поєднує парову епоху і футуризм, став мені в пригоді. Альтернативна історія також допомагає показати читачеві, яким чином могли би діяти держави – Українське Королівство, що уособлює молоді держави, які виборюють своє право на існування в світі імперій, або Британська Імперія, що уособлює поступ, або Леобург, де свобода – найвища цінність, цінніша за життя, – аби і в нашому світі досягати своїх цілей, виживати і рухати усю цивілізацію вперед.
Які реальні прототипи у Леобурга – Донецьк, Кривій Ріг, Дніпро чи Харків? До речі, де знаходиться реальна Романівка, що стоїть на місці Леобургу “з нашого боку”?
В Леобурга нема одного прототипу. Часто питають, чи Леобург – це Львів? Ні. Хоча Львів – моє найулюбленіше місто в світі, він не є прототипом Леобурга. Львів жовтий, бурувато-коричневий, вкритий чорними вкрапленнями часу, подекуди середньовічно-похмурий, подекуди – ажурний і легкий. У Львові відчувається дух давнини. І прототипом маєтку Яблонських справді є “Дім під орлом” на вул. Генерала Чупринки, 50. Леобург натомість дуже молоде місто. Це збірний образ міст зі світлими – рожевуватими, блакитними, жовтими, білими будинками, невисокою забудовою, ажурним і легким стилем архітектури. Він більше схожий на Відень, Будапешт чи Вінницю, ніж на Львів. Леобург прозирає крізь міста, наче відкриваються портали у паралельну реальність. І у різних містах він з’являється раптово – то вулиця Грушевського в Києві схожа на Аристократичний район, то ЧНУ ім. Федьковича – на Леобурзький класичний університет, а фонтан із левом по дорозі до Залізничного вокзалу в Чернівцях – на фонтан у Творчому районі, то завод на Видубичах в Києві – на завод у Робітничому районі Леобурга, а палац Сєменських-Левицьких у Львові – на сусідній із Яблонськими будинок на вулиці Соборній. Я збираю його по крупинці з кожного міста, де буваю.
Реальна Романівка має назву Комарівка. Це маленьке село на межі Київської і Житомирської областей. І річка там справді називається Білка. Щоправда, я там ніколи не бувала (посміхається).
Чи є шанси на повернення Вашої героїні, харків’янки за походженням, до рідного міста? І якою мірою Джекі-Євгенія є Вами?
О, відкрию секрет – в цій дилогії є два персонажа, що є моїми “альтер-его”, і Джекі – одна з них. В неї чимало моїх рис. Щоправда, вона де в чому переважає мене, а де в чому – я переважаю її. Про іншого персонажа я не скажу, спробуйте здогадатися (сміється).
Щодо Харкова – не знаю, можливо, колись напишу оповідання про Джекі в Харкові, але не обіцяю. Після другої частини Джекі доведеться розбиратися з собою і своїм здоров’ям, тому це забере якийсь час, перш ніж вона оговтається і зможе кудись поїхати.
Яким Ви побачили Харків у реальності, і яким він міг би бути у реальності Леобурга.
Я очікувала, що він буде схожим на Донецьк, де я вчилася. Натомість, Харків мені чомусь нагадав Бердичів чи Черкаси. Найбільше вразила центральна вулиця Сумська – вона здалася такою вузенькою. Я звикла до широких проспектів в центрі, аж тут – вузенька вулиця зі старовинними будинками. Сподобалось, що у Харкові є чимало парків і скверів.
В реальності Леобурга Харків на момент початку другої частини знаходиться під окупацією Російської імперії. Він входить до українських територій, які Росія мала би повернути Українському Королівству за Палермським мирним договором, що завершив Першу Середземноморську війну, яку Росія програла Австро-Боснії, але імперія не поспішає віддавати захоплене. Харків, як і більшість міст на Лівобережжі, перетворений у велику фортецю із казармами солдатів. Здебільшого в контингент набирали українців, що було стратегічною помилкою російського імператора. Крім того, в Харкові розвинена промисловість. Тобто, він там схожий на велетенського павука з купою труб від заводів, огорнутий парою і чорним димом. Видовище страхітливе, але в чомусь навіть романтичне.
На останок, не можу не спитати про Ваші подальші літературні плани на майбутнє? Леобург ще довго не відпускатиме Вас?
Ох, поки що не знаю. В мене є план написати одну підліткову книгу, фантастичну, але не стімпанк. А ще вже написані пригоди Тео у Конфедерації Вайомінг-Юта після закінчення війни в Леобурзі, тож, можливо, займуся редагуванням і дилогія отримає продовження (посміхається).
Красно дякую Вам за розмову!
Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків
Добавить комментарий
