Бібліовісті

Рубрика «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» - 2

Подробности

Опубликовано 14.07.2020

 

Нова рубрика Харківській обласній бібліотеки для дітей  «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» раптово виникла під час карантину. Ми зрозуміли, що саме зараз це дуже актуально. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. В межах цієї рубрики ми знайомимо вас, любі наші читачі з літературними особистостями України.

"Я мрію, навчаю, пишу та живу. Ольга Халепа"

 

Знана на Харківщині поетеса, письменниця та українська патріотка, вчителька та педагог, переможець багатьох літературних конкурсів Ольгу Халепу.

Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Народилася я на Лозівщині, Харківської області, в селі Яковлівка, тут живу, працюю, займаюся творчістю. За своє життя захоплювалася і займалася багатьма речами: виступала на сцені, писала сценарії, працювала педагогом-організатором, займалася військово-патріотичним рухом та була співзасновником сільської волонтерської організації. Вивчала історію рідного краю, є керівником шкільного музею. Була ведучою та організатором сільських заходів, працювала вчителем та секретарем сільської ради. Захищала школу від закриття та започаткувала низку шкільних заходів та традицій. Крім педагогічного університету закінчила ще й училище культури та мистецтв, народила та виховала двох дітей, їздила до воїнів на передову, виступала в різних областях на фестивалях, або просто перед воїнами. Зараз я вчитель біології та музичний керівник в ДНЗ. Маю низку нагород і подяк різних рівнів. Найважливішими вважаю все ж звання “Жінка року 2009”, “Людина року 2019”, “Медаль за вірність національній ідеї”, відзнаку у Всеукраїнському конкурсі “Благодійна Україна”, а також перемоги в літературних конкурсах.
Ви знані, в основному як літератор. Чим є для Вас поезія?
Все ж я літератор-початківець. Вважаю, що буду удосконалюватися все життя, поки натхнення даруватиме мені нові рядки та рими. Поезія для мене – це релаксація, це особиста психотерапія, хвиля емоцій, що котиться з мозку назовні, аби не затопити його своєю бурхливістю, тому краще написати все на папері, на душі зразу стає легше. Наче висловився найкращому другу, але цей друг – ти сам. Я пишу те, що хвилює, що зачепило в даний момент життя, але досить часто мої переживання знаходять схожі емоції в інших людей. Тих, які не спробували себе на поетичній ниві, або не мають до цього хисту і тоді ці читачі щиро дякують за мої рядки, що допомагають їм зрозуміти себе, свої переживання, чи турботи. Так, наприклад було тоді, коли я кілька років писала на виключно хвилюючу для мене тему “Війна на Донбасі” та іншу патріотичну поезію.
Про письменників, кажуть, що вони володарі слова. Що читач може взяти собі з Ваших текстів?
Мої твори дуже різні, призначені для різновікової категорії. Тому можу з впевненістю сказати, що діти молодшого шкільного віку можуть легко поринути в казкові пригоди, які вчать вічним цінностям: добру, дружбі, взаємодопомозі. Твори для підлітків переносять читачів у фентезі-пригоди, де на шляху зустрічаються герої, які через гру та пригоди, ведуть підлітків дорогою, що пролягає між дитинством та дорослим життям і тут без кмітливості та винахідливості не обійтися. для юнацтва та молоді драйв, енергія фантастичних пригод, а для людей середнього та старшого віку твори про життєві долі українців-земляків, здебільшого ці твори несуть в собі глибоку мораль, розкриття сенсу речей, які часто не помічаємо, або не передбачаємо. Я пишу казки, фентезі, антиутопії, етномістику, фантастику, соціальну прозу, історично-художні твори та притчі.
Окрім письменництва та поезії, Ви ще й займаєтесь педагогікою. Які вони, сучасні діти та Ваші підопічні учні?
Вже чотирнадцять років я працюю з дітьми. З упевненістю можу сказати, що педагогіку знаю не з книжок, чи методичок, а на практиці. Тому маю сміливість писати статті з даної тематики, які користуються в освітянських спільнотах популярністю. Мої найстарші учні вже давно стали батьками, а тому, як Ви розумієте, в мене є з ким порівнювати сучасних дітей. Так, вони змінилися. Вони не гірші і не кращі, вони просто змінилися, як змінюється все навколо в нашому житті. Зізнаюся, що часто починаю дратуватися від їх байдужості та безвідповідальності, порівнюючи енергетику та зацікавленість учнів своїх минулих випусків. Стає прикро, що нинішні не такі, але як би то не було і я стаю старшою, намагаючись гнатися за ними, все ж відстаю. Тож завжди заспокоюю себе спогадами, якими були ми в свої шкільні роки і мабуть, так само здавалися своїм учителям “неправильними”. Тож роблю висновок, що не варто перейматися. Вони інші, вони нове покоління, вони не знають того, що знаємо ми, і вони не повинні бути такими як і ми, адже без нового, прогрес людства не можливий. Може зараз і скажу, як буркотлива тітка, але все ж дуже хотілося б, щоб мої нинішні учні переймалися не лише зовнішністю, а й духовним розвитком. Адже я, та багато інших письменників пишемо для них, але ніхто не читає. От виходить як воно, раніше було багато любителів читати книжки, але гарну книжку годі було й дістати, а зараз асортимент авторів та книг величезний, але читачів немає зовсім.
Вас знають як волонтера та людину, що розвиває національно-патріотичний дитячий рух. Як у Вас вистачає сил на все це?
Я не могла вчинити інакше, коли почалася війна! Як тільки з’явилася перша змога допомогти воїнам, я нею скористалася! З головою поринула у волонтерську діяльність, а вже восени, коли діти пішли до школи, я залучила і їх до цього руху. Згодом наше волонтерство переросло у військово-патріотичний рух “Джура”, який тривав кілька років. Для мене все було новим, тож знаходила різні проекти і за свої кошти брала в них участь, відвідуючи семінари та тренінги в Донецькій та Луганській областях, де зустріла багато таких же активістів-однодумців. Мені є чим пишатися в цьому напрямку, адже ми не лише з друзями возили на передову допомогу воїнам, але й організували з учнями низку патріотичних справ та заходів, зокрема перший в районі літній табір “Джура”, експозицію в шкільному музеї “Сучасна війна”, багато численні авторські уроки мужності, за участю місцевих воїнів, військово-патріотичні ігри, походи, відкриття меморіальної дошки загиблому воїну та багато іншого. Маємо подяки від воїнів, листування з ними, обмін прапорами, подарунками та інше. Нажаль, на сьогодні цей рух припинив своє існування. Його повільно, але впевнено зруйнувала місцева влада та адміністрація школи. Та все ж сподіваюся, що ці сторінки життя будуть яскравими моментами не лише для моїх учнів, але і мали суттєве значення для підтримки національної ідеї, українських воїнів та розвитку патріотичного руху взагалі.
Щодо того, як у мене вистачало на все часу. Вистачало, бо я була не сама. Друзі-колеги, однодумці-односельці, активісти-учні та вся моя родина підтримували те, чим займалася я. А як кажуть, що гуртом і батька легше бити. Хоча, зізнаюся, що зараз і саме не розумію, як я все встигала, а тоді все це рухалося потужним потоком справ, які не давала часу на роздуми: як, навіщо, де взяти час. Цей рух був наче човен, вітрила якого напнув вітер в одному напрямку і всі ми рухалися, насолоджуючись швидкістю, енергією та результатами.
Чим Ви займаєтесь зараз? І які плани у Вас на майбутнє?
Зараз багато часу приділяю дистанційному навчанню учнів. Ось заразі і знадобився багатий досвід, здобутий за минулі роки. Тому з легкістю створюю для учнів такі уроки, які б не перенавантажували їх, але й давали базові знання з мого предмету: створюю презентації, відеоролики, знімаю відеоуроки на природі тощо. Але ні на мить не припиняю займатися творчістю. Заявляю свої твори на різноманітних конкурсах і вже маю результати. Часу стало набагато більше, тож знову і знову пишу нові твори, редагую ті, для яких раніше не могла приділити достатньо часу. Мрію про те, що моїми творами зацікавляться провідні видавництва і вони займуть місце на книжкових полицях українських читачів по всій країні. Адже впевнена, що в них кожен може знайти те, що зачепить,змусить задуматися над власним життям, змінитися, чи спонукатимуть до активного життя. Я пишу про село, про людей, часто супроводжуючи твори містичними істотами, які відкривають таємниці буття, несуть в собі образи добра і зла, щастя та потойбічного життя. Я мрію, що колись велика кількість українців та друзів нашого народу, відкриватиме карту України шукаючи на ньому моє рідне село, де відбувалися події твору, останню сторінку якого щойно перегорнули, утопаючи в бурхливих внутрішніх емоціях. А мої учні будуть пишатися мною і брати добрий приклад зі своєї вчительки.
Красно дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків